|
| Іванна Іванів Тема: історія села Освіта і культура У селі є дві церкви. Одна збудована у 16 ст. , друга у 1803 р. грекокатолицькою громадою . І церква і дзвіниця побудована без жодного цвяха.Ці архітектурні пам”ятки аналогічні пам”яткам „ Манявського Скита „. Вони відносяться до кращих витворів дерев”яної народноїх архітектури гуцульського стилю.Кажуть, що церква була перевезена із Івано-Франківщини.Іменується „ Успення Пресв”ятої Богородиці „. Осв”ячена 28 серпня 1803 р. З часу осв”ячення при церкві діяло братство Володимира. З 1830 по 1852 рік в церковному приходстві дітей навчав грамоти дяк Баран.У 1852 р. у село прибув дипломований учитель Максимович, він поділив дітей на 4 групи та займався з ними в одній кімнаті пристосовані під школу.Першу школу було збудовано в 1870 році.Вона мала одну класну кімнату і квартиру для вчителя. 15 червня 1875 р. за клопотанням людей Львівська крайова шкільна рада вирішила реорганізувати сільську парохіальну школу у Державну народну школу. З 1914 р. директором школи був Бобанич, де він і вчителював. Сім”я Бобанич на той час була високоінтелігентною і освідченою.Дочка Теж вчителювала в селі.З цієї сім”ї вийшли ів світ юристи. З 1939 р. по 1947 р директором школи став Кузьмак Іван.Тоді в школі працювали три вчителі і було уже 3 класи. Під керівництвом віта села ( селищний голова) Мозіль Івана розпочато будівництво семикласної школи, але війна перешкодила закінчити будівництво. . У 1952 р. під керівництвом Торкала Адама було закінчено семикласну школу, із розібраної Побутської школи. Значне місце в розвитку освіти і культури села посідало товариство „ Просвіта „., яке було організовано у 1922-1924 р.р. Читальня „ Просвіти „ розміщувалась у хаті Кепич Івана.Активними членами гуртка були: Капало Я.І., Кравець П., Ценко М., які навчалися разом із Степаном Бандерою у Стрийській гімназії .При читальні діяли гуртки: хоровий, драматичний; товариства: „Сокіл”, „ Луг „ , „ Сільський господар”, „ Хліборобський вишкіл молоді”,” Доріст”, яким керував Михайло Бобанич, вивчало історію та географію України.Значне в розвитку посідала бібліотека вчителя Бобанич, яку частково знищили поляки, а решту спалено більшовиками у 1944 р. |
27 травня 2009
| Іванна Іванів Тема: історія села Історія виникнення села По лівому боці від річки Стрий, вздовж міжнародної траси Київ – Чоп, розташоване село Нижне Синьовидне. За рікою розкинувся гори , ліс із старою назвою Макровиці , з найвищаою вершиною села – Грабник ( висота 662 метри над рівнем моря). Згідно народних переказів та архівних даних у гірській котловині, де тепер лежить село, колись було озеро з назвою Нижє Синє Око.Зі сходу воно було перекрите горами Товстою та Розорецькою.Озоеро поступово замулювалось , і на місці нього утворилось болото, яке за певний період висохло.З початку 18 ст. у пінічній частині гори Лисої та Магури почали селитися люди.Через село проходила дорога в Угорщину, яку проклав князь Данило Галицький. В Руському літописі згадується, що у 1241 р. в селі перебував князь Данило Галицький. За оповідями та архівними матеріалами відомо, що на схил гори магура був побудований князівський замок.Ця назва гори існує й донині.Легенда оповідає, що під час одного із татарських нападів князь Данило Галицький, повертаючись із Угорщини, зустрівся з татарським загоном.Між ними відбулась сутичка, підчас якої татари зазнали поразки а тіла татар було на місці захоронено.Місце де похоронили назвали – « Татаркою ». У 1938 р. учнем Стрийської гімназії було проведено розкопки, під час яких було знайдено татарські шаблі та рештки одежі.У 1241 р. під час одного з нападів могнголо-татар замок було зруйновано. Цікавими з історії села є оповіді про існування ионастиря, що існував на території кнгяжого замку. В кінці 12 ст. зруйнований замок було відбудовано та споруджено невенличку церкву, яку обслуговували монахи.Будівля старої церкви височіє на горі Замчище і до сьогоднішнього дня. Архітектура її старовинна та цікава , оскільки збудована без жодного цвяха. Першими жителями села були люди з прізвищами: Баран і Капало. Їхні оселі були розташовані на схилах гір Замчища. Займалися перші поселенці села сільським господаврством, землеробством та тваринництвом.Поля обробляли на схилах гір, оскільки жили біля болотистої місцевості. До цих пір збереглися давні назви полів та гір: Ключичів, Кузьова Яма, Ораниці, Мацьків, Баранове. Господарство та зайнятість населення Основним заняттям населення було землеробство та скотарство. Але в кінці 13 ст. в урочищі Межеростічки та на Голицях було збудовано залізоплавильну піч, а з 16 ст. тут працювали кріпаки. Уже в 1807 р. було збудовано металургійну гуту де працювало 40 робітників. У 16 ст. село було закріпачене польськими феодалами.Пани проживали в сусідньому селі Любинці, а в Нижньому Синьовидному проживали їхні економісти. 6 днів на тиждень селяни відробляли панщину.На знак скасування кріпаччини і селі збудовано хрест.Навіть після скасування кріпацтва значна частина земель належала жорстокому гнобителеві графу Бадені Владиславу.Люди час від часу поставали проти гнобителів за покращення умов життя та проти збирання лишніх податків.29 селян граф незаконно арештував, за що селяни написали листа до намісництва Стрийського округу із скаргою про їх оправдання. У 1864 р. граф Баден Владислав продав ці землі євреєві Гаттенбергу. У 1692 р. у селі було зареєстровано 104 двори.У 1788 р. за даними Йосифінської метрики, землі було поділено між панським двором та селянством: • Панському двору належало родючого поля -136 могри, родючих земель – 179 сажнів, луки - 348 моргів, 2839 – моргів лісів; • Селянам: родючого поля – 791 морги , луків- 754 морги. За користування землею селяни платили податок 380 корці у рік. У 1852 р. в селі нараховувалось 156 господарств. У 1880 р. - було вже 168 дворів і яких проживало 876 людей.Переважна більшість населення ( 861 чол. ) були греко-католицького віросповідання, 14 – римокатолики, 22 євреїх.За національністю було: 861 чол.- українці, 27- поляки. У 1930 р. було організовано кустарні одноосібні господарства. В урочищі „ Вільховий” було збудовано цегельню, де виробляли цеглу для сільських потреб та побудовано Олійницю, власнико якої був Кокут Іван Йосипович. Вселі також була кузні, перша - збудована чеськими ремісниками, які прийшли в село в час розвитку металургії в Україні. Друга кузня була побудована Собко Миколою .Там вироблялись металеві вироби для обслуговування особистих селянських господаврств. Ці кузні працювали і в повоєнні роки Третя- нащадка чеських ремісників Когут Івана Йосиповича, працювала в селі до 1975 р.. Уже на початку 20 ст. Землі були розподілені між церквою, паном і селянами.Всього в селі було орної землі 420 га , з яких 87 га належало церкві, 90 га – пану, 243 га – селянам. На 1939 рік в селі нараховувалось 270 дворів. У 1937 р. було створено пожежну команду, яка мала два насоси. У 1938 р. почали займатися виправленням шкір.Перше навчання по вичинці шкір було проведено інженером з м. Болехів , яке тривало три місяці.на той час в селі уже було 2 стельмахи, 2 столяри, 2 кравці, 3 шевці, 2 бондарі і 1 майстер по металовиробах. У часи воєнного лихоліття багато будівель було зруйновано.Однак, завдяки зручному розташуванню вздовж автомобільної та залізничної дороги, село відбудовувалось та розвивалось. На початок 2009 року налічується 368 дворів та 1022 жителів, зних 492 - чоловіки та 530 – жінки.Значна частина населення займається приватним сільським господарством. |
27 травня 2009
|
| Закрити |
